“ДОСІ МИ ПЕРЕЖИЛИ ВСЕ, АЛЕ ТЕПЕР НАШІ БУДИНКИ ЗАТОПЛЕНІ”
Угорська Екуменічна Служба Допомоги підтримує мешканців, на тих населених пунктах, яких затопила вода внаслідок підриву дамби у Новій Каховці через проведення низку гуманітарних операцій. Завдяки постійній присутності у регіоні з моменту його звільнення в листопаді минулого року, УЕСД змогла одразу відреагувати на потреби, що виникли після катастрофи. Перша партія продуктів харчування та засобів гігієни прибула до Херсона у п’ятницю, 9 червня. У той же час, Екуменічна Служба також почала розробляти плани подальших дій, підтримуючи зусилля місцевої влади, передавши водяні насоси та електрогенератори.
За допомогою волонтерів та співробітників місцевої партнерської організації УЕСД до домогосподарств Херсонської області було доставлено партію першої допомоги у кількості 350 пакетів з екстреною допомогою. Ці набори прибули в найкращий момент для херсонців, саме тоді, коли вони були змушені евакуюватися, рятуючись від затоплення водою Дніпра.
Ще один, дуже важкий день для херсонців закінчився. Минула доба після вибуху на Новокаховській ГЕС, триває евакуація населення, яке проживає в районах, що перебувають під загрозою затоплення, а команда Екуменічної Служби оцінює збитки. Гуманітарні працівники поспілкувалися з багатьма нужденними, які висловили надію на те, що підйом рівня води нарешті зупиниться і ситуація стабілізується. Мешканці мікрорайону Острів також охоче розповідали про те, що їхні будинки вже затоплені водою річки Дніпро, що ставить їх у ще гірше становище, ніж було раніше.
Будинок Валентини Іванівни також був затоплений після підриву дамби у Новій Каховці. Розповідаючи про долю своєї сім’ї, вона ледве стримувала емоції і розплакалася, коли розповідала їхню історію. “Я не покидала свій дім відтоді, як почалася війна 24 лютого минулого року. Нас бомбили – всі були шоковані, що я залишилася і не хотіла тікати. Ми пережили зиму, хоча газ і воду нам підключили тільки до Нового року, а опалення включили тільки у лютому. Важко описати ці умови життя словами. Досі ми все переживали, але зараз наші будинки затоплені, і ці повені зламали і мене. Діти були готові їхати о десятій ранку, казали мені: “Мамо, поїхали”, але мене ще треба було вмовляти, щоб я погодилася виїхати з Острова”.
Валентини довелося тікати з дому, але, за її словами, її серце залишилося там. «Я дуже хочу повернутися додому, навіть один тиждень – це дуже довго. Досі я пережила всю війну тут, на нашому прекрасному острові, і тільки зараз виїхала звідси. Мої друзі змогли прихистити мене на деякий час. Я дуже вдячний за допомогу Угорській Екуменічній Служби Допомозі, за пакунок, який я отримала. Він складається з речей, які особливо важливі за нинішніх обставин, наприклад, з аптечки першої допомоги. Але я все ж сподіваюся повернутися якнайшвидше.»
Чи знає Валентина людей, які залишилися там? «Не всі виїхали. В основному залишилися ті, у кого є тварини, домашні улюбленці – не знаю, як у них зараз справи. Мені дуже шкода сусідів, які залишилися. Вони дзвонять нам, питають, що тут відбувається, коли все це закінчиться – але я не можу їм нічого сказати. У чотирьох багатоквартирних будинках, я думаю, залишилося лише 37 мешканців. Мені 57, їм усім за 65. Ми [евакуйовані] намагаємося відправити їм гуманітарну допомогу, але це складно, ніхто не хоче зараз їхати на Острів. Я твердо вірю, що скоро зможу повернутися і вся ця катастрофа закінчиться».
