НЕ ТІЛЬКИ ЇЖЕЮ ДОПОМАГАЄМО
Будинок «Безпечний початок», що є частиною Угорської Екуменічної Служби Допомоги у Берегові, був створений чотири роки тому, щоб допомогти матерям-одиначкам, які потребують підтримки. Після початку війни в Україні, його функції змінилися. Програми з дітьми тимчасово відійшли на другий план, а співробітники офісу перейшли на організацію гуманітарної допомоги, повідомила керівник програми «Безпечний дім» Сільвія Перчі.
Коли біженці прибули з Південно-Східних регіонів України до Берегове, директор регіонального офісу УЕСД, Янош Геревич, вирішив постійно піклуватися про біженців, яких тимчасово розмістили у Берегівському ліцеї імені Габора Бетлена. «Ми зібрали все обладнання, іграшки, меблі в одній кімнаті, і відтоді я вже тут чекаю українських дітей», – пояснила Сільвія Перчі. «Вони зараз потрапляють у незнайоме місце, незнайоме середовище, вони далеко від свого дому.
Незважаючи на те, що вони з батьками (переважно з мамою), вони все одно сумують за садком, за школою, за друзями, за домом. Війна затьмарює їхнє повсякденне життя.
Я працюю над тим, щоб зробити їхні дні трохи веселішими, щоб діти забули пережитий жах», – пояснює Сільвія.
Сільвія розповіла, що вже півтора місяця працює практично з одними і тими ж дітьми, оскільки відтоді в закладі проживає кілька сімей.
-Зараз у школі разом із сім’ями проживає чотирнадцять дітей віком від 3-16 років. Будинок «Безпечний старт» — це програма, за допомогою якої мами можуть розвивати своїх дітей 0-3 років.
Серед іншого ми надаємо мамам поради стосовно охорони здоров’я, а малечі в цей час можуть грати в розвиваючі ігри. З огляду на це виникає питання, скільки дітей відвідує мої заняття. Я рада повідомити, що багато. Я займаюся з усіма дітьми, які там проживають, незалежно від віку, оскільки фактично це я прийшла у їхню зону комфорту. Можу з гордістю сказати, що вони чекають мене кожного ранку, їм подобається займатися, гратися зі мною.
– Я бачу, як зазвичай тут грають діти від 3-5 років. Який найкращий спосіб привернути їхню увагу?
– Я в першу чергу медсестра, а не педагог. Я намагаюся вибрати золоту середину між розвитком і педагогікою. Я приділяю велику увагу командній грі, розвиваючим іграм та розвитку дрібної моторики. Ми використовуємо засоби для зняття стресу, книжки-розмальовки для зняття стресу, щоб допомогти дітям позбутися напруги. Нерідкі випадки, коли мами супроводжують своїх дітей на заняття, але це зовсім не проблема, тому що вони все одно почуваються добре, і насправді я помітила, що діти більш вільно почуваються коли присутня і мама.
-Ви зустрічаєтесь з кількома дітьми вже два місяці. Ви помітили у них зміну?
– Я можу відповісти на це двома історіями. Одного разу в моєму телефонному додатку пролунав сигнал, який повіщає про повітряну тривогу, чотирирічна дівчинка з шаленою швидкістю кинулася з іншого кутка кімнати на коліна матері, стискаючи її. Тіло дівчинки тремтіло від страху. І це не дивно, адже вони просто в останню мить змогли втекти, коли їхній будинок розбомбили.
Дитина думала, що звук при відкритті газированої води – це простріли.
Все це свідчить про те, що вони досі страшенно бояться. Іншого разу ми були біля відкритого вікна і почувся шум газонокосарки. Трирічна Катя запитала мене, чи це не військовий літак, бо коли вона їх чула дуже боялася. Звук військових літаків означало, що вони повинні були лягти на підлогу. Я сказала їй, що це не військовий літак, будь спокійна. Однак останнім часом я помічаю в них покращення. Вони більше не розповідають нам про те, що вони пережили коли були ще дома. Тепер діти вже мріють про те, як добре буде, коли вони поїдуть додому. Вони сподіваються якнайшвидше переступити поріг свого дому, оскільки у когось із них, можливо, залишилася улюблена червона маленька машинка чи плюшевий медведик. У ці момент просто серце розривається.
Ці діти дуже розумні, вони, на жаль, розуміють, і розуміли, що відбувається навколо, тепер вже вони дуже хочуть повернутися додому, у своє рідне оточення.
-Як Ви думаєте, чи зможуть діти коли-небудь відпустити все пережите, справитись з тим що пережили?
Цей «досвід» залишиться з ними на все життя. Ті, хто пережили війну, змінюються. Наші дідусі й бабусі ніколи не змогли забути війну 45-го року. Звісно, спогади з часом відпускають, але час від часу оживатимуть, що впливатиме на все їхнє життя.
А діти, які залишилися в зоні бойових дій і щодня переживають бомбардування, напевно, зможуть з цим справитись тільки за допомогою психолога.
Отже Угорська Екуменічна Служба Допомоги підтримує нужденних не тільки продуктами харчування, але і психологічною допомогою. Допомагає стільки, скільки потрібно. Але при цьому Сільвія не забуває про своїх «власних» матерів та їхніх дітей. За її словами, за останні тижні більше половини з 15 сімей з якими вона працювала – переїхали до Угорщини. Ті, хто залишилися вдома, опинилися в ще важчій ситуації, ніж були, тому Будинок «Безпечний початок» продовжує допомагати їм у міру своїх можливостей.
Автор: Hegedűs Csilla
