ДИТЯЧИЙ БУДИНОК У ХЕРСОНІ
Війна розриває родини, як буря розкидує найважливіші аспекти життя, війна впливає на найвразливіших. Не став винятком і дитячий будинок у Херсоні, де до війни проживали п’ятдесят двоє дітей і працювали десятки співробітників. Родинне дерево, яке символізує зв’язок між мешканцями дитячого будинку, стоїть зараз як спогад про краще минуле та являється надією на краще майбутнє. Дитячий будинок, який отримав гуманітарну допомогу від Угорської Екуменічної Служби Допомоги (УЕСД), готується до повернення дітей, які були змушені ховатися від російських військ, які відступали з портового міста на Півдні України.
«Коли ми зрозуміли, що нас можуть відвести в Росію, я зібрав наших співробітників, і ми вирішили, що дітей треба сховати», — згадує прийняття термінового рішення директор дитбудинку, Володимир Сагайдак.
У коридорах закладу холодно і тихо. Важко повірити, що колись це було місцем безпеки, тепла та доброти.
Ніколи в житті пан Сагайдак не стикався з більш страшною ситуацією, ніж коли вперше зрозумів, що відступаючі російські війська депортують дітей з Херсона на територію Російської Федерації під приводом «евакуація».
Історії про депортацію людей до РФ, поширились по всій Україні з самого початку війни. Тим не менш, директор, відповідальний за сотні сімей, яких не пов’язує родина та кров, ніколи не думав, що таке загрожує дітям, які перебувають під його опікою.
Існує багато можливих причин, чому російські війська викрадають дітей. Пан Сагайдак не горів бажанням дізнатися, яка з зпричин стосуватиметься саме вихованців дитбудинку. Частину дітей співробітники взяли до себе додому, інших відправили до тимчасивих прийомних батьків, таким чином не залишивши дітей без звичного для них середовище, що для них і означає родину. Рішення було прийнято в останні тижні окупації, але й інші вісім місяців під окупацією не були легкими.
Як і саме місто Херсон, так і заклад був відрізаний від зовнішнього світу з самого початку війни. Як і багато інші інституції, також і дитячий будинок не був готовий до таких кардинальних подій. Не маючи запаси продуктів та без фінансової підтримки державних органів, заклад був кинутий напризволяще. Через російські блокпости, які були всюди та через репресії, які поступово посилювались, багато з співробітників не могли навіть потрапити до дитячого закладу. «Було таке, коли тут було лише троє дорослих, враховуючи мене, — розповідає пан Сагайдак. «Але діти взяли на себе відповідальність. Вони берегли один одного і всіляко допомагали, вони виросли в одну мить», – додає він.
У дитбудинку не було запасів ні їжі, ні інших необхідних для повсякденного життя предметів. Місцеві жителі, які залишилися під окупацією, допомагали забезпечувати дітей, приносили їжу та інші необхідні речі, кожен по своїм можливостям.
Однак звільнення міста відбулося не просто та не без втрат. Російські війська відрізали Херсон від електроенергії, від води та опалення та посилили артилерійські удари по місту з іншого берега Дніпра. Заклад робить усе, що від нього залежить, щоб відновити електропостачання, для того, щоб вчасно повернути дітей у належні умови.
Гуманітарна підтримка від УЕСД допомагає у досягненні саме цієї мети. Продукти харчування та засоби гігієни допомагають дитячому будинку створити резерв для забезпечення дітей та персоналу у місті, де більшість з жителів покладається тільки на гуманітарну допомогу.
«Зараз все одно краще, ніж було під окупацією. Ми вільні», – вигукує один із співробітників, який сортує гуманітарну допомогу. Керівництво дитбудинку переконано, що разом з постійною підтримкою від гуманітарних організацій та за сумлінною працею персоналу, заклад зможе знову прийняти дітей, щоб зустріти свята разом, як одна велика родина.
