КОЛЯДКИ З УКРАЇНСЬКИМИ БІЖЕНЦЯМИ
З наближенням Різдва люди з усього християнського світу збираються разом, щоб відсвяткувати народження Ісуса. Це не інакше для біженців, які прибули з України: 20 грудня вони зібралися на різдвяне святкування у Центрі Підтримки Українських Біженців, якого створила Угорська Екуменічна Служба Допомоги в центрі Будапешта. В Українській православній церкві Різдво Христове припадає на 7 січня, але тенденція може змінитися. Ми поговорили з кількома людьми на різдвяному святкуванні, щоб краще зрозуміти їхню ситуацію.
Бейло та його дружина Алла [на фото зліва] втекли з Маріуполя та оселилися в Будапешті. Я з ними вже зустрічався раніше, вони постійні відвідувачі заходів Центру підтримки. Коли я запитала його, якого числа вони святкують, я здивувався дізнавшись, що дата Різдва в Україні більше попадає виключно на січень. «Оскільки я католик, а моя дружина православна, ми святкуємо в обидва дні – 25 грудня і 7 січня також. Зараз в Україні є тенденція також святкувати 25 грудня за західними традиціями, навіть в українській православній церкві».
До розмови підключається його друг Петро (посередині, з вусами). Вони теж святкують на обидва дати, хоча обоє православні. «Ми перебуваємо на перехідному етапі. Ми святкуємо у грудні, але все одно не можна забувати про старі традиції святкування Різдва у січні».
Я здивований явищем і хочу знати, чи знають вони людей, які святкують лише в грудні. Жінка, Вікторія [на фото праворуч] підходить до нашого столу, добре розмовляючи англійською, і хоче пояснити своє бачення щодо Різдва.
«Насправді ми! Це тому, що мій день народження 7 числа, тому ми дуже швидко вирішили перейти на західне Різдво – нам так легше. Крім того, ми живемо в Угорщині, в європейській країні, і всі навколо нас святкують 25 числа, і ми теж хочемо приєднатися до них у святкуванні».
Зараз ми сидимо за спільним столом, і співбесіда раптом стає більше схожою на дискусію між друзями, коли ми разом ділимося різдвяною трапезою. Коли я запитую їх, що робить для них Різдво Різдвом, вони всі відповідають в унісон. Усі вони погоджуються – головне, щоб сім’я була разом. Вікторія пояснює, що бути разом для українських біженців справді важко, у багатьох випадках сім’ї розлучені, хтось в Україні, хтось у Європі.
«Сім’я і бути разом – це найважливіша частина Різдва для мене. Тому я відкрию свій ноутбук і подзвоню їм. Деякі з них ще в Києві, тож святкуватимемо разом онлайн. Мій старший син також там, у нього зараз іспити, але після них він може повернутися до Угорщини. У нього проблеми зі здоров’ям, тому він теж може виїхати з України».
Я також хочу знати, які у них традиції, і якщо так, то чи дотримуються вони цих традицій і тут, в Угорщині. Вікторія говорить, але й інші показують, що у них теж так – здається, у всіх подібний досвід.
«У нас є багато особливих страв на цей день. Наприклад, ми завжди готуємо кутю — традиційний різдвяний пшеничний пудинг. Пшеницю змішуємо з горіхами, медом. Це смачно, але набутий смак. Але різні салати, вареники також. У нас є ще одна традиція: діти ходять по околицях і колядують. Мабуть, найвідомішою є та колядка, яка називається «Carol of the bells» на міжнародному рівні, український оригінал має назву «Щедрик». Її написав український композитор Леонтьєв на основі українського народного співу. На Різдво ми всі сім’єю йдемо до церкви і ставимо свічки тим, хто не може бути з нами. Це прекрасна традиція».
Моє останнє запитання полягає у тому, що вони побажали на Різдво. Відповідь передбачувана, але, тим не менш, дуже важлива: «Повернутися додому, щоб настав мир. Це єдине, чого ми тут всі хочемо, щоб здійснилось».
Я дякую їм за виділений час і бажаю їм щасливого Різдва, тому що незабаром розпочнеться маленька вистава. Гурт, що складається з дітей-біженців, починає співати ті різдвяні колядки, про які мені розповідала Вікторія, інші приєднуються. Справжній сюрприз настає згодом: діти починають співати «Mennyből az angyal», традиційну угорську колядку, і завершують виступ з Jingle Bells – англійською.
Потім ті ж діти з гурту зникають за полотном. Ми бачимо лише їхні ноги, але незабаром на полотні з’являються маленькі ляльки! Це вертеп, вистава, яку підбадьорюють як діти, так і дорослі. Нарешті, усі вони отримують невеликий подарунок від УЕСД – чи відкриють вони його 25-го чи 7-го, зрештою залежить від них самих.
Наступного дня я в громадському просторі УЕСД, де протягом дня опікуються найменшими біженцями від 3 до 6 років, подібно до денного догляду. Тут діти та вчителі підготували невелике шоу для батьків та партнерів УЕСД. Атмосфера відповідає святковому періоду: батьки з гордістю дивляться, як діти співають українські колядки.
Наприкінці заходу я маю можливість поспілкуватися з іншою Вікторією, чия дитина проводить будні в громадському просторі. Вона привітлива і все мені докладно пояснює.
«Це Різдво буде зовсім іншим. Зараз уся сім’я разом – ще в Україні ми всі були в різних куточках країни. З іншого боку, ми в іншій країні, з іншими звичаями та традиціями. На жаль, ті, хто вдома, не можуть святкувати так, як ми. Там холодно і темно. Отже, це особливе Різдво для нас».
Цікаво також, чи пристосовуються вони до місцевих різдвяних звичаїв, чи святкують Різдво, як раніше в Україні. «Ми повністю перейшли. День Святого Миколая, Різдво, Водохреща – все. Ми не хочемо святкувати з росіянами. Але крім того, що святкуємо в різні дні, ми робимо так, як колись в Україні. Ходимо колядувати, та й колядників гостимо. Ми віримо, що це принесе благословення сім’ї. Крім колядок, ще один звичай, який ми дотримуємося, це приготування куті на Різдво, 2-3 різних видів».
Я дякую їм за виділений час і бажаю всього найкращого, оскільки її маленька дівчинка дуже хоче погратися з іграшками, які вона отримала завдяки люб’язності наших жертводавців. Вона не чекала ні Різдва, ні тих, хто прагне миру. За веселе та мирне Різдво в Угорщині, в Україні та в усьому світі.
