ПОВЕРНЕННЯ ДО ЩАСТЯ: ЛІТНІ ТАБОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ
Далеко від бетонних джунглів міста, в оточенні лісу, річок і в безпосередній близькості від гір, на базі відпочинку працює літній денний табір для дітей. Ми знаходимося недалеко від Івано-Франківська, міста на Заході України, де багато переселенців знайшли новий дім після втечі від війни на сході країни. Підтримуючи їх шляхом організації табору для дітей-переселенців, громадська організація “Навчання на свіжому повітрі” є однією з 74 груп, які отримують фінансову допомогу від Угорської Екуменічної Служби Допомоги та Christian Aid в рамках їхньої програми Гнучких малих грантів (скорочено FSG). Якщо оцінювати проект за гучністю дитячого сміху, то табір був би одним з найуспішніших.
Основна мета літнього табору – розвиток дітей через взаємодію з природою. Громадська організація реалізує адаптивну програму для дітей, яка базується на їхніх інтересах. Вони приїжджають вранці кожного дня і відтоді “час проводять в активних іграх, відпочинку на природі, в походах”, – пояснює керівник табору Марічка Чайковська. Загалом 60 дітей зі Сходу мали можливість взяти участь у літньому таборі. “Ми формуємо змішані групи з дітей-переселенців та дітей, які приїхали в табір на комерційній основі. Таким чином ми допомагаємо дітям-переселенцям інтегруватися в суспільство, позбутися стресу, відпочити та відчути дитинство на повну”, – і справді, гуляючи територією табору, війна здається далеким жахливим сном.
Цього року табір розпочався 15 червня і триватиме все літо. Кожні два тижні приїжджає нова група дітей віком від 6 до 10 років. Кожна зміна складається з 15-17 дітей, що дозволяє їм ближче познайомитися один з одним і зменшити стрес від перебування в новому середовищі. “Багато дітей залишаються друзями після повернення з табору, що для нас є великою радістю. Діти не тільки добре провели час, але й знайшли друзів”. Наприкінці перебування в таборі відбувається груповий похід у Карпати.
Перед походом інструктори збирають дітей в альтанці, щоб нагадати їм правила безпеки. На щастя, діти повністю підготовлені: на головах капелюхи, що захищають від спекотного сонця, за плечима надувні рятувальні круги, готові до купання. “Сьогодні діти підуть на річку, і ми будемо навчати їх безпеці у воді”, – розповідає інструктор. За групою з 15 дітей наглядають 3 інструктори. Формула така: 1 інструктор на 5 дітей – це дозволяє приділити максимум уваги кожному і забезпечити безпечне дозвілля дітей.
Інструктори табору – це люди з великим досвідом активного відпочинку в походах і виживання в дикій природі. Вони також зобов’язані щомісяця проходити тренінги з психологом, який їх курирує. “Робота з дітьми, які мають певні психологічні проблеми через війну, вимагає спеціальних знань, і ми хочемо, щоб співіснування в таборі було комфортним для дітей, а інструктори могли професійно поводитися в разі надзвичайної ситуації”, – каже Марічка.
Час, проведений у таборі, позитивно впливає не лише на дітей, а й на душевний спокій батьків. У своїх відгуках батьки розповідають, що їхні діти повертаються додому щоразу більш емоційно стабільними, свіжими та сповненими нових вражень. Стрес важкого навчального року в умовах війни, коли діти змушені половину часу проводити в притулках або навчатися дистанційно, залишився позаду, серед високих гір і прохолодних річок, завдяки співпраці місцевої громадської організації, УЕСД та Christian Aid.
Спостерігаючи за змінами, які відбуваються завдяки табору, Марічка не може не пишатися. “Цього року у нас був хлопчик з цукровим діабетом. Його батьки на свій страх і ризик залишили сина в таборі, оскільки дитина потребувала щоденних ін’єкцій інсуліну. Дитина має слабке здоров’я і не має досвіду тривалих походів – йому було нелегко долати довгий шлях лісовими стежками. Тим не менше, всі називали його “запальничкою”. Саме він вигадував найцікавіші ігри, завжди надавав перевагу складним походам і першим прокидався вранці, готовий до пригод. Якось він сказав, що “це було найкраще літо в його житті”. До цього батьки ніколи нікуди його не відправляли, бо боялися за його здоров’я, тож тут він нарешті відчув себе звичайною дитиною. Єдине, що нагадувало йому про хворобу – це щоденні ін’єкції інсуліну, які йому робив інструктор”.
За словами керівника табору, між дітьми майже не було конфліктів. Адже природа – найкращий лікар від травм, яких принесла війна. Діти багато рухаються, переходять річку вбрід, розпалюють багаття, вчаться розбивати намети, вивчають різні види мистецтва, що є терапевтичним для них. Агресії та сваркам немає звідки взятися, адже вся їхня енергія витрачається на лазіння по горах, розвішування гамаків, ігри у воді та виготовлення луків і стріл з гілок молодих дерев.
Важко переоцінити важливість забезпечення фінансування для українського громадянського суспільства після півтора року війни. Навіть після вторгнення вони швидко самоорганізувалися, виконуючи велику та важливу роботу. Проте з плином часу їхні фінансові можливості ставали все більш обмеженими, недивлячись на те, що вони продовжували свою справу. З вірою в потужність громади, Екуменчна Служба у співпраці з Christian Aid запровадили програму “Гнучкі малі гранти” для невеликих організацій, які займаються гуманітарною діяльністю в Україні. Згідно з проектними пропозиціями вони можуть отримати фінансування до 10 000 доларів США. Однак, коли діти-переселинці, які вимушені були тікати через війни, проходять повз нас із виразом нерозуміння на обличчях, ніби і нема війни і кожен присутній допослий розуміє, що жодна ціна не може виміряти радість в очах дитини.
